ВСЕ, ЩО ЛЮБЛЮ

02:46 am - Гроти і просто нори

"Там є своєрідні ходи, що сягають самих глибин". Не я сказала, а Скрипка.
Байки про підземні ходи в Отрокові, котрі неодмінно ведуть кудись далеко дуже схожі на ті, які розповідають в Кам"янці, Хотині та інших історичних місцях. І, певно ж, частково вони правдиві. Принаймні, деякі сліди землерийства збереглися тут донині. Зокрема, древній скельний монастир. А ще - штучний грот, збудований графом Мархоцьким. Біля нього протікає чи не найгарніший із десятків Отроківських струмочків, які мені вдалося побачити (а струмки я просто обожнюю!) Саме тут, біля так званої Нової гроти, на березі струмка, ми з Дмитром і зробили привал, зварили у кітлику ароматного грибного супчику і підзарядились перед доволі крутим підйомом до Старої гроти (скельного монастиря).



( гроти і \"бонусна\" нора )

07:35 pm - Отроківські камені

У мене було дві поважні причини отримати "культурний шок" від Отрокова. Насамперед, звісно, тому що це насправді розпречудове, фантастичне місце з потужною енергетикою і неймовірними краєвидами, які неможливо передати за допомогою фото. А по-друге, село моєї бабуні знаходиться в якихось 20 км звідси, а я НІЧОГО НЕ ЗНАЛА!!!!!!!!!!!!!!!!!!! Ганьба мені, але я вже виправилась:))))))))))))) Назнімала, точніше назнімали разом із Дмитром Яровим все-все-все, на що лише впало око, і радо поділюся враженнями з усіма, хто ще ТАМ не був - щоб знали куди хотіти:) Отож, фотки, котрі кращі - Дмитрові, а решта - мої.

Для початку доказ того, що я там справді була, бо самій не віриться (особливо після 4 років безвилазного сидіння в дикреті:((((). Той самий унікальний маєток-стайня (щоб не сказати свинарник).



( багато різних каменів )

02:24 am - Отроків: відвойовували маєток у свиней:)

Дуже стисло, то фабула фестивалю "Отроків-2008" була така: ось маєток, який збудував граф Мархоцький, а потім з того маєтку зробили потужну ферму, а потім ферма занепала і лишилось півтора корови і кілька свиней, а маєток викупили нові хазяї, і от один з них, Ігор Скальський вирішив продвінути на цій місцевості туризм, заради чого, власне кажучи, весь галас і свєтомузика. При всій повазі до благородного почину пана Скальського, фест я майже проігнорувала, бо Отроків - то є місце, де варто заблукати і втекти від метушні цивілізації, але про те іншим разом. Зара - про те, що скраєчку таки підгледіла.



Епіцентр подій - унікальний в своєму роді отроківський зАмок-стайня. Простору - Кам"янець би позаздрив. Не уявляю, скільки мало б прибути народу, щоб стало тісно.


( ще трохи картинок )

04:43 pm - Кам"янецькі діти не мають гойдалок!

Без перебільшення! Кілька недоламаних-недоремонтованих скрипучих конструкцій, на яких можна сяк-так гойдатися, я навіть не рахую - наймолодшим із них зверх 30 років. То ще радянський спадок. А за роки незалежності у місті мало того, що не збудували ані жодного дитячого майданчика, так іще розібрали-розтаскали те, що було. Чим можемо "пишатися" - це ще якось вцілілий, підтримуваний у відносному порядку майданчик на Черьомушках, та більш-менш справні гойдалки у кожному дворі у селищі Першотравневому.



Малі діти вигулюються біля танка, під ялинками виконкому, у колишньому парку відпочинку. За гірки правлять пологі і дуууже слизькі гранітні парапети :)
( Дитячі майданчики ДЕСЬ - і у нас:( )

01:49 am - Пісок

Твоя гітара змовкла.
Чи почую ще коли-небудь?
Тихо.
Я чую, як між старого каміння
ходить вітер, шукаючи звуків,
І колише засохлу траву,
Пересипає пісок,
Проникає крізь стіни,( *** )

03:26 pm - Пленер Кам"янець-Подільського фотографічного клубу "ПОГЛЯД"

який відбувся 31 травня, і на якому мене не було:((( Усі викладені фото - мого друга і соратника Дмитра Ярового. Вибрані на власний розсуд.



Світанок
( +++ )

05:23 pm - Петраманія-2008

Першого дня це було так: http://kamienczanka.livejournal.com/133516.html. А тепер уже намалювалися обриси майбутнього парку скульптур. Ваяли кам"янецькі династії Кліщів та Клепітур, не проминули такої нагоди повоювати з каменем Вадим Порчинський та всюдисущий Славко Полятинчук, було кілька скульпторів з Прибалтики та один - із Молдови.



Дуже близька мені скульптура Лєни Клепітури


( великий ніс та інші частини тіла )

02:27 am - Істфак риє в себе під носом

Розкопують фундамент колишньої гімназійної церкви (хто досі не в курсі, в приміщенні істфаку колись була чоловіча гімназія). Це чи не єдині на все Старе місто офіційні археологічні розкопки, бо решту старих фундаментів розкопують без усіляких досліджень. І ще колись кусатимуть себе за лікті: яка нагода була перелопатити весь Кам"янець! Але запізно буде: буржуї добудують свої особнячки, і дулі дві пані Пламеницька докопається до римської суті нашого міста.



Цей горщик викопався зовсім випадково і абсолютно незаконно, підручним засобом у вигляді знайденого тут же черепка. Грошів у ньому не знайшлося - сама лише зола. Та й горщик тут же розсипався, але добрі люди зібрали всі до жодного черепочки в торбинку і обіцяли склеїти ще краще, як було:)

( (А двійки вони відробляють земляними роботами) )

01:46 am - Надрукували в газеті

( Прочитати )

04:57 pm

( А якщо без ілюзій? )

01:25 pm - Євпаторія. Прогулянка містом.

Євпаторія приберегла для мене жменьку сюрпризів. Перше враження - якась сіра убогість. Більшість магазинів та кафе замкнуті на демонстративно грубелезні замки. Нудні сірі багатоповерхівки впереміш із приватними халупками і проблисками чогось супер-пупер респектабельного, але з такими ж респектабельними замками на брамах. Схоже, у них таки літній день рік годує - у прямому значенні цього слова.


Євпаторія, як і Кам"янець, має Старе місто і Новий план. Зігріло:) А у тій старій частині мале містечко зі славою всесоюзного дитячого курорту, як виявилось, має й цікаві для туриста достогляди. Щоправда, всередину більшості об"єктів можна потрапити лише в туристичний сезон. Або ж, якщо пощастить так само, як мені, то із рідкісною в цей період заїжджою екскурсійною групою.

( прогуляємось? )

12:49 am - Євпаторія. Несезон.

Бажання часом мають властивість здійснюватись несподіваним чином. Ціле літо, як і завжди, безнадійно хотіла до моря. І потрапила! У середині листопада...


ШТОРМ. Вздовж і поперек дороги - вивернуті з корінням дерева та повалені рекламні щити. Авто зносить з траси поривами вітру, доводиться робити зупинки. Місто наполовину затоплене водою. Світла і води нема...
Але море! Ось воно - справжнє, живе, лиховісне. Дивно самій, але стихія не лякає, а викликає якийсь шалений захват. Хочеться відкритися назустріч вітрові, заковтнути поглибше концентрований, свіжий дух моря, піддатися чомусь дикому всередині, шаліти, реготати, звільнити ув"язнене колись давно бунтарство. І водночас так спокійно, так комфортно, ніби нарешті повернулася додому...
( ще багато буквів і файні знімки )

02:01 am - Мамині трудові будні

Хлопчик-Помагай


( Посмотреть в полный размер, 45.21 КБ, 500x375 )

01:07 am - Спогади про літо. Чай...

01:54 pm - Чорна Мадонна

Колись, рочки чотири тому, мені в чудернацький спосіб вдалося потрапити на місяць до Штатів, і зокрема до знаменитого Клівлендського музею (як я зрозуміла, він є чимось на кшталт пітерського Ермітажу). Нас заінтригували, що тут можна побачити оригінальні роботи супер-пупер-знаменитих імпресіоністів Пікасів, Моне, коготомще...
Чесно? Не вразило. Я, як рафінований кінестетик, не є шанувальницею живопису. До того ж, маю того живопису на дисках - і того досить з головою. Зате, поки наші мліли від "оригіналів", я натрапила на фантастичні предмети культури давніх і сучасних африканських та індіанських племен. Горщики, музичні інструменти, знаряддя праці, культові речі, керамічні статуетки...



Рада б похвалитися, але знімки мильницею через скло - нема чого показувати. Але оцей шедевер! Оця чорна Мадонна! Я в неї одразу закохалась, тим паче, що була тоді у "цікавому стані". А тепер вона мені особливо близька. Колега начебто:)))

03:56 am - Із серії "Будинки з привидами". КУРКУЛЬСЬКИЙ СПАДОК

Сказати по секрету, найбільше у старих покинутих будинках приваблює можливість знайти якісь старовинні цікаві речі. Знаходяться, як правило, баняки, залізні праски, дерев6яні ложки, а якщо пощатисть, - то навіть і справну прялку чи фотографії колишніх мешканців. А десь у закамарку підсвідомості жевріє давня дитяча фантазія - знайти справжній скарб.

Навіть не тягнутиму інтриги - отут, на цьому горищі, в ямці за комином ми з Дмитром знайшли найсправжнісінький скарб: у погриженій мишами торбинці тісненько скручені в рурку вісім тисяч царських рублів - "катеринок". А ще крім того, звивок купчих на землю, облігацій, карта земель, належних господарю - Казиміру Войцехову. Моєму прапрадідові...

12:25 pm - Тривога (з дівчачого нотатника)

У моєї тривоги є ім’я.
Я сама її нарекла й омила нове ім’я.
У келиху вина. Білого. Вчора.
У моєї тривоги є форма. І колір...
Я навіть не напружувала пам’ять.
Просто помітила, побачила
                 і раптом зрозуміла - так!
                                         Так!
Це він...

Настрій: nostalgic

11:58 pm - Хочеться віолончелі

Хочеться її слухати, намащувати на хліб, замотуватися в неї, поливати собі на голову - що завгодно. Стан якоїсь просто-таки навіженої закоханості в інструмент, в цей утробний, майже людський голос.  Вже тиждень слухаю "Апокаліптику", і не можу її наїстися. І байдуже, чи увімкнений програвач, чи вимкнений - ця музика, це звучання у мене в голові.

Досі вважала, що кохаю гітару... Ну та нічого, ми й надалі залишимось добрими друзями. 

Вперше я колись побачила віолончель у грубому, затертому футлярі, який тягнула до музичної школи моя однокласниця. Тоді мене здивував її вибір - інша справа фортепіано чи скрипка!

А років десять тому на якійсь вечірці, серед метушні в півока проглянула фільм "Все утра мира" - оду віолончелі. А ще іншого разу випадково натрапила на "Антропологію" Діброва, у котрого в гостях були вельми гарячі фінські хлопці - "Апокаліптика". Втім, ані фільму, ані альбомів квартету я знайти не змогла - і майже списала все на свою багату уяву...

А тепер у мене є скільки завгодно "Апокаліптики", і  я вже знаю, де шукати фільм, а це означає, що скоро він у мене буде!

06:17 pm - Із серії "Будинки з привидами". КОЛИСКА

Років сорок із гаком тому тітка мого чоловіка купила в комісіонці дубову колиску для своєї маленької доні Наталки. Дівчинка підросла, а згодом колиска прийняла її брата Миколу. Невдовзі у цій же колисці спав мій майбутній чоловік, а потім - його брат Борис. Пізніше - їхні двоюрідні сестрички Леся та Оляна. Потім - по черзі мої племінники Сашуня, Женя, Маргарита і Святослав...
Кілька років стара колиска лежала на горищі, чекаючи наступного немовляти. Три роки тому народився мій Марко, а рік тому - Орест:)
Старенька, вже не така гарна, як продають у крамницях, але все ще міцна і така тепла колиска - не проміняю її на жодну іншу.




Історії цієї колиски я не знаю - знайшла її випадково в старій хаті. Хто були ті дітлахи, для яких батько її змайстрував чи купив, щасливий? Які вони виросли? Що з ними сталося потім?
Крихта їхнього дитинства залишилась тут...

03:16 pm - "Там чудеса, там леший бродит..."