ВСЕ, ЩО ЛЮБЛЮ - Євпаторія. Несезон.

12:49 am - Євпаторія. Несезон.

Бажання часом мають властивість здійснюватись несподіваним чином. Ціле літо, як і завжди, безнадійно хотіла до моря. І потрапила! У середині листопада...


ШТОРМ. Вздовж і поперек дороги - вивернуті з корінням дерева та повалені рекламні щити. Авто зносить з траси поривами вітру, доводиться робити зупинки. Місто наполовину затоплене водою. Світла і води нема...
Але море! Ось воно - справжнє, живе, лиховісне. Дивно самій, але стихія не лякає, а викликає якийсь шалений захват. Хочеться відкритися назустріч вітрові, заковтнути поглибше концентрований, свіжий дух моря, піддатися чомусь дикому всередині, шаліти, реготати, звільнити ув"язнене колись давно бунтарство. І водночас так спокійно, так комфортно, ніби нарешті повернулася додому...

КАМІННЯ І МУШЛІ. Море простору. Замість стосів пересмажених тіл - кучугури водоростей і дивне, поточене прадавніми хробаками каміння. І уламки мушель. І подекуди кісточки від торішніх персиків... Море щогодини інакше. Влітку його ніколи таким не побачиш. Не почуєш. Не відчуєш його запаху...
В моїх кишенях постійно кілька камінців і мушель. У валізі їх уже набралась чимала торба, але не можу перестати їх збирати, перебирати, розглядати і тішитись особливо цінними екземплярами. Моя гордість - тотально чорний морський гребінець і два скам"янілих відбитки праісторичних молюсків. І ще комплект із 5 гребінців, що складаються за розміром, як "матрьошки", один з яких має яскраво-помаранчевий колір. Цікаво б знати, як називаються люди, що колекціонують мушлі? Бо я, схоже, запала на цю тему.
ЧАЙКИ. Цілий берег змережаний їхніми слідами. Місцева розвага - годувати чайок. Це надзвичайно захоплююча справа! Щойно підкинеш кавалок хліба у повітря - все, біля тебе вже ціла зграя чайок, кілька десятків, або й півсотні. І всі вони просто ВИСЯТЬ перед тобою в повітрі, наче на нитках, і уважно на тебе дивляться. Можна просто кидати шматки хліба і дивитися, як вони стрімко з криком кидаються на подачку - жоден шматок не долетить до води. А цікавіше, коли намічаєш собі "мішень" і кидаєш прицільно. Кілька десятків чаячих облич (морд???) пильно дивляться тобі в очі, і так само незворушно проковтують хліб. Враження - наче це просто гральний автомат.
Хочеться динаміки - о"кей, бавимося в "теніс" - шматочки кидаються то в один бік, то в протилежний, і вся оця величезна зграя з вересками на них полює. І, скажу вам, завжди успішно!
ЗАХІД СОНЦЯ. Ще одна річ, заради якої варто приїхати до моря взимку. На жаль, він в цю пору буває близько п"ятої вечора, і далі - ніч. Зате які ж тут зорі! Можна забути, що це не серпень. Вони просто таки велетенські. І часом падають. Одна звалилась просто на моїх очах. Від несподіванки навіть не встигла нічого загадати...

Літо. Так більш звично, правда?


Кінець осені. Тиша і спокій.


Набережна. Всі кав"ярні і пансіонати зачинені до літа.


У Києві випав 40 см сніг, а в Євпаторії все ще золота осінь.


Просто берег.


Небо, море, чайки.


Тутешні камінці.


Ще клаптик берега.


Порт.


Знову збирається на шторм.


Море. Чайки. Повний штиль.


По цьому причалу можна зайти на 300 м вглиб моря. Захід сонця.